В суботу гарно відтанцювали Рожаницю.
А от в понеділок я захворіла.
Теперглубока мисль, яку давно хотіла пояснити, але як завжди. моем всьо сказав: у нас в голові повно неповторних ідей, але все що ми говорим необов2язкові дурниці, іноді від цього хочеться вити.
картинку хатітє? щас паіщем)


by_sesfitts

Роден, скульптури Далі - всьо супер. просто таки варто сходити.
Але ж освітлення таке, що мало того, що ніц не видно, так ще й в очі страшенно б"є. болять(

Отже картина великолепна, рама - говно)

Сьогодні ми с батьком запускали змія.
Він літав)
він лі-і-і-і-тав!

Я не можу сказати, що мені подобається це фото, дівчина чи ще щось
але
воно гарно підходить до настрою.
все що вона хоче.
http://bylaauraa.deviantart.com/art/Tot-ce-ea-vrea-139039225

Коли щось псує настрій, чи то пак нагадує неприємні речі.
І стає холодно і незрозуміло.
Добре, що я гарно вмію приховати посинілі губи і відмерзлі пальці.
Хоча це мене не радує.
Добре що такі дні не щодня.

by `zemotion

те що я малюю, не цікаво(

Всі хто мене хоч трощки знають, знають, що я особа незконцентрована, не вмію зконцентруватись надовго, і як мене це дратує. але насправді, це не так, я хочу змінитись, але не щиро, мені занадто комфортно як є, то чого мінятись? щось на кшталт. Я не міняюсь бо не хочу, боюсь щось втратити, лінюсь себе присилувати, але ж боляче визнати оцю часточку "не". Думка прийшла, і я як кролик, що відчув небезпеку, поряд. ©2009 ~Dray-sen

Ах, інколи так хочеться сказати: люди, за вашими формальностями,
махровими анекдотами, нема ніц, комунікація не відбувається. Отак, з
одного вуха на вихід через інше, так само швидко, як реклама
прокладок, пролітають слова. не лишаючи сліду. крім галочки. і інколи
це непереборно сумно, і хочеться кричати. і тому мовчиш.

чому люди ліняться стати цікавими собі? а отже і іншим?

А сумно мені тому, що я знаю, що таке цікава розмова, що таке
різносторонні люди, які кидаються на те що збурило свідомість. от, а я
тільки все більше лінюсь, тому що розводити монологи нецікаво, а
знання заради знання я не дуже панімаю.

От)

тому ми слухаємо плеєри, і любимо великі компанії.

І досі вже прикриватись, тим що як складалось в минулоу, бо аж надто
ми любимо себе виправдовувати.

мурр

А я потрошку оживаю, ніби лід страху таки розтає, ні я не стала менше боятись, просто льод тане.
Дивно виглядає слово Льод, насправді відвикла друкувати, та до того ж українською.
Ну от, що тут? коли виходиш вранці на двір, там прохолодно, сонця немає, але все довкола так і чекає, щоб ним зігрітись. Світ напівсонний, кутається у ковдру хмар. І чудово, що в такий час не думаєш про політику, про те що маєш робити, хочеш зробити.
Просто вдихаєш, і сум огортає, сум за сонечками, всіми які в мене є.

Зараз я здоровішаю, граю в теніс, бадмінтон, гребусь в курсовій, осилюю функан, буду дуелитись з художниками(вже заявилась), освоюю акварель. І (сюрприз!) читаю вірші.. просто книжечка тоненька й маленька потрапила в мою сумочку, там і лежить.
Голублю рудого кота, напівдикого, і він мурчить, такі тендітні його почуття)
Стараюсь всіх голубити, бо приємно бачити тепло в очах.
( світло з-під дверей кімнати )

універ дкже правильне і корисне місце. З одного боку, бігаєш, борешся за свої права, відповідаєш за вчинки, рєшаєш проблеми. тобто отримуєш активний корисний досвід . А з іншого боку, це все безпечно, і насправді ти захищений(в якійсь мірі). Така собі тренувальна площадка в умовах наближених до бойових. От! Зараз почуваюсь так: by =Sugarock99

Вчора розмовляли з папом, він мені розказував, який маразм рватись працювати деінде, в 19 років. я довго думала, але мабуть моє покоління можна назвати *незалежними дітьми*, якось так повелось, що гроші на власні витрибеньки, часто і одяг, і поїздки, у батьків просити не комільфо, самостійно, сам відповідаючи за свої рішення, тому у нас, на третьому курсі, складно знайти людину яка б не працювала десь. тобто всі усвідомлюють, що ще діти, але хочуть самі відповідати перед собою, а не перед кимось. от. А я не відчуваю, чи на щось здатна, я не знаю, ким я хочу бути, але хочу побачити, чи можу бути хоч кимось, тому хочу спробувати працювати..

Цікаво, чи так малюють портрет покоління?

П.С. тим часом, функан мабуть не здам))

Є люди на яких хочеш бути схожим. знаходиш несподівано, як от просто серед інтернету) пластилінові будиночки,
Не втримаюсь від відредагованого під себе репосту. Що треба не забувати:
1. вчитись
2. писати листи
3. дзвонити друзям
4. що життя біжить
5. розказувати сни
6. творити
7. вірити
8. чухати кицьку

П.С. отуто: http://6-utra.livejournal.com/

Еге ж, я дитя, я шукаю себе, не знаходжу, або знаходжу не те, і бачу тільки смутні силуети в тумані. але в цьому туманному сні не пусто. там точно хтось є.

Інколи я плачу, не тому що мені сумно, а тому що щось було, а тепер нема. коли щось згадуєш, і плачеш, заповнюючи якусь пустоту в душі, провожаєш-відпускаєш.

бо забуті обіцянки перетворюються на зірки.

Можливо я плачу рідше ніж треба б.

.. і шукати нове, просто намацуючи ниточки минулого. навиворіт.

фоткати там, де фоткати нічого.
балкон, світ, перше наближення)
( Read more... )

Сьогодні дуже хотілось розрядити агресію, пострибати і на когось не кричати - не люблю.
Спочатку думала Дум, потім кваку, але мені вистачило скріншотів.. Тоді откриту тормент(з якого так преться Чуча), але ж воно тупе-тупе(мене вистачило тільки на початок. тому не знаю, може воно далі і виправляється), вийшла. пішла в 2ч, в брєд, але й там чинно і спокійно.
Але тут я згадала фразу із *Скелета в шкафу*: *писатель... может избавиться от ємоций, написав их на бумаге, именно так и...*, ну с письменництвом в мене менше склалось, а от примітивний комікс в купі з пранням допоміг.
Тричі ура творчості)

Такий мотиватор у мене на десктопі. парадоксально, але допомагає)